Президент Міжнародного товариства «Україна-Туреччина» про основні тенденції розвитку сучасної Туреччини

Можливість участі в розвитку відносин між Україною та Туреччиною дозволила задіяти такий важливий інструмент міжнародної політики, як неурядові організації. У сучасних умовах, коли роль держави в міжнародних відносинах слабшає (і це є загальносвітовою тенденцією), транснаціональні корпорації, міжнародні урядові та неурядові організації відіграють дедалі вагомішу роль саме у форматі двосторонніх взаємин.

В основі всіх дій держави у міжнародному житті лежить дотримання і забезпечення балансу власних національних інтересів. І насамперед йдеться про безпеку, суверенітет і збереження державності.

Товариство «Україна-Туреччина» створене в 1989 році, близько 30 років тому. Воно активно працювало до 2006 року: перші в Україні курси турецької мови, обмін студентами, організація виставок та пленерів українських художників у Туреччині, наукові конференції, участь у перших торгово-промислових ярмарках, організація міжурядових візитів тощо. Відкриття Посольства України в Туреччині так само не обійшлося без допомоги Товариства. Свою діяльність Товариство «Україна-Туреччина» відновило невдовзі після подій 2014 року в Україні.

Раніше у відносинах двох країн спостерігалося певне затишшя. Швидкими темпами розвивався лише туристичний і торговий сектори. Це в жодній мірі не відповідало величезному потенціалу двосторонніх зв'язків України і Турецької Республіки у найрізноманітніших галузях. Недостатня увага ЗМІ до аналізу перспектив і висвітлення щоденних українсько-турецьких взаємин також не надто сприяло внесенню даного питання на порядок денний політиків обох країн. До того ж повна відсутність у турецьких ЗМІ інформації про Україну, за винятком періодів офіційних візитів очільників держав.

Для з’ясування деяких питань про основні тенденції подальшого розвитку сучасної Туреччини наше видання звернулося до Президента Міжнародного товариства «Україна-Туреччина» Масаутова Тимура Рафаельовича.

Перш ніж говорити про Туреччину, необхідно насамперед чітко визначити сам предмет обговорення - так би мовити, розставити всі крапки над «i»: чим є насправді Туреччина. Інформаційне поле навколо цієї країни заповнене численними поверхневими матеріалами, часто відверто пропагандистського спрямування.

Насправді ж Туреччина - спадкоємиця 600- річної Османської імперії, яка колись займала площу близько 5 200000 квадр. км. Протягом століть Туреччина була потужним гравцем у міжнародній політиці і задавала тон у Західній і Східній Європі. Цілком природно, що і Україна аж до кінця ХVIII століття перебувала в орбіті інтересів Туреччини і навіть, частково, територіально входила до Османської Імперії.

Сьогодні Туреччина з населенням понад 80 мільйонів жителів входить до десятки світових геополітичних гравців, гравців, так би мовити, країн Першої ліги. Відповідно, і орбіта її інтересів тепер інша. Отже, аналізуючи взаємини України (яка відіграє скромнішу роль у геополітичних процесах) і Туреччини, це необхідно розуміти і враховувати належним чином.

Сучасна Туреччина є країною, якій доводиться відстоювати свою державну цілісність, що часом межує з фактичною боротьбою за виживання. І навряд чи сьогодні можна знайти в пресі будь-які переконливі всебічні аналітичні матеріали про поточні процеси і об'єктивну ситуацію в Туреччині. А ця країна зараз перебуває на підйомі. Так, за даними турецької статистики за третій квартал 2017 року зростання економіки становило понад 11,1 відсотка, що, по суті, є світовим рекордом (!). При цьому дані за четвертий квартал минулого року навіть перевищили аналогічні показники у Китаї.

Однак, незважаючи на все це, внутрішньополітична ситуація в країні залишається досить напруженою. Даються взнаки давні протиріччя. У зв'язку з цим не можна не згадати недавню спробу державного перевороту в Туреччині в серпні 2016 року, а також протести на площі Таксим - Гезі 2013 року.

Туреччина протистоїть трьом загрозам:

1. «План Великого Близького Сходу». Історія питання корінням сягає в далекий 1871 рік, коли Англія в черговий раз продумувала стратегію щодо Близького Сходу. У 1920 році вже США використовують старий перевірений принцип «розділяй і володарюй». 1957 рік і 1997 рік у рамках проекту «Нового світового порядку» план захисту миру і свободи на Близькому Сході був представлений світу. Активна фаза плану - після подій 11 вересня 2001 року (Афганістан, Ірак, Лівія, Сирія, події Арабської весни). План передбачає до 2030 року розчленовування 22 країн і створення 220 держав з маріонетковими урядами та взяття під контроль нафтових і газових родовищ. У числі цих країн і Туреччина, яку вирішили розділити на дві частини, створивши на території нинішньої Туреччини Курдистан, від моря до моря. Цьому, серед усього іншого, протистоїть Туреччина. І це питання життя і смерті. США та інші країни за неповними даними вже витратили на реалізацію згаданого проекту більше 1 трильйона доларів.

2. Наслідки діяльності організації Ґюлена. Сьогодні Туреччина з метою збереження державності зміцнює і реорганізує структуру влади. Для того, щоб зрозуміти причини і витоки конфлікту, необхідно зробити невеликий екскурс у недавнє минуле. Всі звичайно чули про Фетхуллаха Ґюлена з його вельми насиченою біографією - турецького мислителя і теолога, автора понад 60 книг про іслам. Деякий час Ґюлен був проповідником, а після служби в армії очолив політичний рух «Hizmet». У 1998 році турецька влада звинуватила його у спробі змінити державний лад у Туреччині. У тому ж році він виїхав до США. Офіційна причина від'їзду - на медичне обстеження. Відтоді він проживає у США, незважаючи на те, що в 2006 році Верховний Суд Турецької Республіки зняв з нього всі звинувачення.

Під час невдалої спроби державного перевороту 2016 року ЗМІ представляли Фетхуллаха Ґюлена духовним наставником і організатором змови. За фактом матеріалів, зібраних турецькою стороною, у травні 2016 року організація Ґюлена «ХИЗМЕТ» була внесена турецькою владою до переліку терористичних організацій.

Події, пов'язані з організацією Ґюлена, своїм корінням сягають у далекий 1948 рік, коли силами спецслужб іноземних держав у Туреччині була застосована модель «тіньового уряду» (за аналогією з італійською «Ложею П 2»). Спочатку був виконаний «Етюд» країни - національні, етнічні, культурні, ментальні, мовні особливості Туреччини. Пізніше відібрано, виховано і «активовано» кадри вже до 1958 року. Розквіт діяльності організації – 1990-2000-ні роки. Ця технологія добре відома серед фахівців як «держава в державі». В Італії вона проіснувала аж до 1976 року. Трохи пізніше ця технологія знайшла застосування в Аргентині, Уругваї та Бразилії - зі своїми (у кожній країні) чиновниками, вищим військовим керівництвом і офіцерами, суддями і прокурорами, економістами і фінансистами.

Однак ми відволіклися. Повернемося до Туреччини. Аналіз подій дає підстави з усією відповідальністю стверджувати, що «Ґюленівскому питанню» не менше 70 років. За десятиліття була збудована ціла система паралельного управління державою. За деякими даними, послідовників Ґюлена в Туреччині більше 3 мільйонів осіб, а у світі - понад 6 мільйонів. Це наднаціональна і наддержавна структура. Сьогодні в Туреччині відбувається реорганізація державних структур і міністерств, заміна керівників і управлінців середньої ланки.

Особу Фетхуллаха Ґюлена характеризують у міжнародних ЗМІ як проповідника ісламу, організатора культурних фондів та шкіл по всьому світу, включно з Україною, де також є його школа. Дуже багато відкритих ним шкіл розміщуються у країнах Середньої Азії, а також у північно-африканських країнах, які сьогодні перепідпорядковуються спеціально створеним турецьким урядом Фонду. А вся нерухомість, яка належала ґюленівскій організації і оцінюється в мільярди доларів, націоналізована державою.

3. Третя загроза - це спроба розпалити громадянську війну з використанням етнічних, релігійних і політичних чинників.

Сфера впливу Туреччини на сучасному етапі охоплює понад 50 країн. При цьому одним із приорітетних напрямків сьогодні є саме африканський. Причина такої пильної уваги до даного регіону криється в безпосередній участі Туреччини в розвитку соціально-орієнтованих галузей економіки країн Африки. Це питання геополітичних пріоритетів. Туреччина послідовно, крок за кроком, повертає втрачений колись статус серйозного геополітичного гравця. При цьому даний статус не має нічого спільного з якоюсь ефемерною «НеоОсманскою концепцією» домінування в міжнародній політиці, яка приписується Туреччині деякими окремими ЗМІ. Залишимо це на совісті тих, кому вигідно малювати турецьку політику чорними фарбами. Нам з ними не по дорозі. У нас свій шлях.

Окремо варто зупинитися на роздутою деякими західними країнами істерії з приводу свободи слова, обмеження демократії і нібито диктатури саме в Туреччині. Це заявляють країни, в яких «ультраліберальні» ЗМІ намагаються витравити будь-який щонайменший вияв альтернативних точок зору, де немає не тільки свободи слова, а й свободи думки, не кажучи вже про свободу совісті та любов до рідного краю.

Хочу всіх заспокоїти: зі свободою слова і висловлюванням альтернативних точок зору в Туреччині все гаразд. Телевізійні аналітичні передачі і ток-шоу на рівень краще, конструктивніше, толерантніше і глибше, ніж у деяких західних країнах. Піднімаються важливі теми геополітики, історії і культури. Глибина аналізу, культура дискусії дуже висока. У програмах беруть участь вчені, професура, генералітет, економісти, відомі історики, дипломати і політики. Аргументація виключно на базі документів, книг і вибраних праць. –Словом, у Туреччини є багато чого повчитися.

Зараз турецька економіка розвивається швидкими темпами. Основний вектор - залучення і трансфер нових технологій, відкриття нових виробничих майданчиків. Інвестиції в розвиток науки і, найголовніше, - впровадження досвідчених наукових розробок у реальний сектор економіки. Туреччина відчуває значну потребу в енергоносіях. Потребує інвестиції в енергетику, зокрема, в будівництво нових атомних електростанцій. На переконання турецького керівництва, будівництво АЕС буде сприяти не тільки зниженню вартості енергії, а й розвитку нових технологій.

У найближчі п'ять-десять років планується будівництво та запуск трьох атомних станцій. Першу - АККУЮ, буде введено в експлуатацію через 6 років, інші дві, спроектовані за французькою і американською технологіями (в будівництві братимуть участь Японія і Китай), - дещо пізніше. Таким чином, Туреччині в найближчі 5 років необхідно підготувати висококваліфікований персонал з обслуговування цих станцій. А це близько двох тисяч фахівців у галузі ядерної фізики. І це не рахуючи технічних фахівців. 350 студентів - майбутніх працівників АККУЮ - зараз отримують освіту за кордоном.

Ядерна енергетика - це та галузь, де співпраця України і Туреччини могла б бути одним із пріоритетних напрямків. У цьому контексті досвід України з проектування, будівництва і експлуатації атомних електростанцій міг би бути для Туреччини просто безцінним. Важливим етапом співпраці могла б стати програма навчання турецьких фахівців з ядерної енергетики в Україні.

Над цими, а також низкою інших проектів, якраз і працює наше Товариство «Україна-Туреччина». Було проведено чимало переговорів, організовано двосторонні візити делегацій України та Туреччини, а також візити групи ТТСО (спеціально створена в Туреччині компанія для просування ядерних технологій).

Крім того, Туреччина зацікавлена в обміні технологіями з іншими країнами у різних секторах економіки. І наше Товариство бере в цьому процесі найсерйознішу і безпосередню участь. У найближчі 10 років Туреччина планує повністю охопити своїми ресурсами і технологіями такі галузі, як літакобудування, моторобудування, виробництво спецметалу та інші напрямки ВПК.

Туреччина є близьким сусідом України. Починаючи з квітня минулого року, Україна і Туреччина підписали низку документів, які дали змогу їздити до Туреччини навіть без закордонного паспорта – тільки з ID карткою. Зареєстровано понад 150 тисяч змішаних шлюбів між громадянами Туреччини і України. Наші країни неминуче зближуються, і від цього зближення виграють обидві сторони.

Багато турецьких компаній тепер працює в Україні. На жаль, українських компаній у Туреччині поки не так багато, як хотілося б, але все ж є позитивні приклади - будівництво турецьких сонячних електростанцій. Інженери з України працюють у найрізноманітніших галузях турецької економіки.

Все вказує на те, що Україна все ще недостатньо використовує свої можливості і потенціал у взаєминах з Туреччиною. Однією з істотних перешкод на шляху до цього є фактична відсутність у нашій країні єдиної державної концепції співпраці України і Туреччини - повноцінного документа, у якому були б чітко сформульовані і відображені (по пунктах) усі перспективні напрямки і вказані реальні терміни їх опрацювання та реалізації. Українсько-турецькі відносини, безумовно, варті того, щоб їх розвивати в різних напрямках! Особливо в науці, культурі, спорті та освіті.

Також Україна абсолютно не використовує тюркський фактор у стосунках з Туреччиною і країнами тюркського світу, забуваючи про те, що українці так само є нащадками сарматів, гунів, булгар, хозарів, печенігів, половців, торків, ковуїв, татар, берендеїв. У державних турецьких архівах, недавно відкритих для українських істориків, зберігаються цінні відомості про нашу історію. Незнання власної історії - це катастрофа для нації і гірше будь-яких зовнішніх ворогів і агресорів. Без глибокого і реального знання власної історії неможливо вирішувати питання про самоідентифікацію нації, стратегії розвитку держави.

Але це тема окремого інтерв'ю.

Під час підготовки цього інтерв'ю Туреччина почала військову операцію під назвою «Оливкова гілка». Мета операції - знищення складів і баз бойовиків терористичних організацій РКК, PYD, YPG, ІГІЛ. У перший день операції 57 літаків вразили 108 цілей.

Січень,2018 рік, Стамбул.