Україна і Польща в 2018: дружба з претензіями

This post has already been read 85 times!

Артур Кадельник .

«Адвокат України в Європі» – саме так на протязі багатьох років називали Польщу. І дійсно, протягом дуже тривалого періоду Польща системно та цілеспрямовано просувала український порядок денний в європейських структурах, ініціювала програму «Східне Партнерство» разом з Швецією у 2008 році та підтримувала європейські прагнення України інколи більше ніж сама Україна. Проте, чи залишилися ці стосунки такими же міцними зараз та які виклики у двосторонніх стосунках чекати в майбутньому? Спробуємо розібратися.

Конфлікт пам’яті

Історичні конфлікти між Україною та Республікою Польща існують давно. Проте за останні кілька років вони вийшли в нову площину – медійну. Так, і Україна і Польща по різному трактують історичні події минулого сторіччя, зокрема через те, що виділяють різні аспекти діяльності історичних постатей та організацій. Як правильно зауважив відомий польський політолог, радник міністра закордонних справ Польщі Пшемислав Журавський вель Граєвський в інтерв’ю Європейській Правді (https://www.eurointegration.com.ua/interview/2018/12/12/7090524/?fbclid=IwAR2V0uwur3dRLyiD5S_xeC97xBU2MkfxN9YWGRt4hWoI9urc2IyhztrfyUI):

  • УПА глорифікована в Україні як сила, яка боролася проти росіян, а не як сила, яка творила злочини проти Польщі. Але в Польщі громадська думка цього не пам’ятає. Це може бути достатньо дивно для українців – так само, як би було дивно полякам у випадку, якби Іспанія звернулася до Польщі з вимогою прибрати пам’ятники Наполеону(у Польщі до Наполеона дуже позитивне ставлення, адже він відновив їхню державність . Але саме так громадська думка бачить ці події, і не суттєво, чи вона права, чи ні. Наразі це є об’єктивний політичний факт. А польські протести проти глорифікації Бандери викликають чи відновлюють пам’ять в Україні щодо коренів польсько-українського конфлікту. Це йде явно проти як польських, так і українських інтересів. І тут наше завдання – утриматися від подальшого розбурювання цього конфлікту, зокрема, з ухваленням нових законів.

Дійсно, на рівні прийнятих законів польська сторона пішла на певну ескалацію в цьому році – в березні набув чинності новий закон про Інститут національної пам’яті згідно якого органи правосуддя можуть притягувати до кримінальної відповідальності осіб, котрі заперечують злочини «українських націоналістів» проти громадян Польщі. І однією з «жертв» цього закону став голова Українського товариства Григорій Купріянович, який разом з Президентом України Петром Порошенком брав участь у пам’ятних заходах 8 липня у Сагрині, щодо вшанування українців убитих збройним підпіллям у 1944 році. Хоча Купріяновича виправдали, проте неприємний осад залишився в обох сторін від взаємних звинувачень та широкого висвітлення цього скандалу в ЗМІ.

Проте, і українська сторона не поступається в ескалації конфлікту. Так у жовтні Львівська обласна рада ухвалила резолюцію, в якій вимагала від міської влади та правоохоронних органів усунути скульптури левів з Меморіалу львівських орлят, одного з ключових елементів військового поховання поляків на Личаківському кладовищі. Хоча стосовно різних елементів меморіалу є різні думки та є певні порушення стосовно їх розміщення і конфлікти навколо них виникають періодично з 2005 року, дискусія знову переросла в міжнародний скандал. Заступник міністра закордонних справ Республіки Польща Бартош Ціхоцький заявив, що українська сторона вже отримала офіційне попередження про негативні наслідки в разі, якщо левів демонтують.

Варто розуміти, що історична пам’ять є тільки однією частиною багатогранних двосторонніх стосунків України та Польщі. Вирішити ці конфлікти одномоментно неможливо – для цього необхідно, щоб одна сторона поступилася в цьому питанні своїм суверенітетом і змінить свою історичну політику, а це зараз ніяк не є можливим. Але і залишати «історію для істориків» так само не є вирішенням існуючих проблем. Необхідно взяти на себе політичну відповідальність та прийняти складні рішення, яке б було поза рейтингами, яке б могло змінити гучну риторику та медійне обурення на абсолютно новий підхід та взаєморозуміння в складних історичних питаннях.

Заміна кадрів

Під кінець 2018 року Польща вирішила відкликати свого посла в Україні – Яна Пєкла. призначеного в 2016 році, відразу після президентських виборів у Польщі. Його призначили замість Марцина Войцеховського, екс-спікера МЗС та журналіста видання Gazeta Wyborcza, який хоч і отримав агреман на роботу в Україні, проте був відкликаний , ще до приїзду в Україну. Подія доволі рідкісна в дипломатичній практиці.

Ян Пєкло, хоч і не мав дипломатичного досвіду, проте був знаним в Україні та Польщі журналістом та директором Poland-America-Ukraine Cooperation Initiative. Проте не всі були задоволені таким призначенням. Найбільше критикували Посла, так звані «кресов’яни» – представники польських організацій, що найрадикальніше налаштовані до оцінки подій на Волині під час Другої світової війни та представники польських ультраправих. Ці групи також є послідовними критиками української історичної політики та авторами історичної Польщі, через яку Яна Пєкла ті позбавили посади. Посол Пєкло виявився неготовим «воювати з Україною» через історичну пам’ять. Це є чи не єдиною причиною відкликання.

Наступником Яна Пєкла стане Бартош Ціхоцький – віце-міністр закордонних справ Польщі, який відповідав за східну політику своєї держави. Незважаючи на те, що Ціхоцький досвідчений дипломат та послідовний критик агресивної політики Росії та адвокат територіальної цілісності України – це яструб Варшави в історичній політиці, який не буде робити ніяких поступок та буде агресивно відстоювати офіційну позицію Польщі в даній сфері. Хоча з боку Канцелярії Дуди це розцінюють підвищення рангу двосторонніх стосунків, що має позитивно оцінюватися офіційним Києвом, українське МЗС до цього призначення поки ставиться доволі обережно.

І тут постає питання майбутнього посла України в Польщі, адже термін нашого посла в Польщі Андрія Дещиці спливає вже цього року і заміну відповідного рівня буде зробити вкрай непросто.

Безпека і гроші важливіші

Українці та поляки можуть скільки завгодно спекатися та оборюватися історичною політикою один одного, проте природні інтереси обох так сильно переплетені, що співпраця виходить сама собою. Для початку Польща у 2018 році стала для України другою за обсягом країною в Європейському Союзі. Так, експорт українських товарів за десять місяців 2018 року склав 2,742 млрд. доларів, що вже на 20 млн. більше ніж 2017 рік.

Українці в свою чергу стали однією з основних причин економічного росту Польщі в цьому році. Якщо Національний банк України оцінює кількість українців в Польщі приблизно в 700 тис. осіб, то міністр з питань гуманітарної допомоги Польщі Беата Кемпа оцінила цю кількість в більш ніж 2 млн. осіб.

Також Україна поступово долучається до «Ініціативи трьох морів» – сучасному аналогу Міжмор’я Пілсудського. Незважаючи на те, що Ініціатива впроваджується тільки серед країн-членів ЄС, Україна намагається отримати від нього максимальну економічну вигоду, що відповідає інтересам Польщі. Так, участь України в проекті Via Carpatia, дозволяє обом країнам максимально розширити свої транзитні можливості та конкурувати за участь в китайській ініціативі «Один пояс – один шлях» та доступ Польщі до чорноморських потрів України, а будівництво спільного газопроводу Германовіце-Страхоцина-Більце-Волиця приєднає Україну до трубопроводу Свіноуйсьце-Крк до якого буде потрапляти скраплений газ з США, Катару та інших країн, що дозволить значно диверсифікувати поставки газу для обох країн. Не зважаючи на те, що Україна в Тримор’ї не присутня політично, вона присутня економічно, що є не менш важливим.

Продовжуючи тему газу, також варто згадати про зусилля Польщі стосовно зупинки будівництва Північного потоку 2. Польща послідовно виступала проти цього проекту, неодноразово критикуючи як Росію, так і Німеччину, закликала США ввести санкції проти будівництва Північного потоку. Хоча газопровід і не ніс прямої загрози для Польщі, проте як заявляли польські високопосадовці він несе загрозу для України та Словаччини, а також дає підстави Росії патрулювати все Балтійське море і можливість використовувати її для передачі інформації. Тобто трубопровід несе і військові загрози. Саме тому Україна і Польща виявилися природніми союзниками в цьому питанні, що внесло свій вклад в зупинку цього проекту.

Польща також стала однією з перших країн, що підтримала Україну під час агресії Росії в Керченській протоці. Хоча Польща і не стала ініціатором нової хвилі санкцій проти Росії, як дехто сподівався в Києві, проте у випадку якби хтось більш впливовий в ЄС був би готовим ініціювати нові санкції, Польща стала б однією з перших країн, хто б їх підтримав.

Замість висновку

Двосторонні стосунки України і Польщі не позбавлені проблем. Але всі проблеми зараз концентруються не питаннях стратегічних чи питаннях економічних, а стосуються тільки однією вузької групи – трактування спільної історії. Обом країнам варто задуматися над тим, на що вони готові піти в конфлікті в якому неможливо виграти, а навпаки втратити в сферах, які його не стосуються. Як зазначив, заступник міністра закордонних справ Польщі – майбутній Посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький: «Відносини між Польщею та Україною нагадують будинок, в якому живе велика родина різних поколінь. Черговий рецидив російського імперіалізму – це як візит непрошених гостей.». І особистість майбутнього посла якнайкраще відображають близьке майбутнє польсько-українських стосунків: єдність міжнародній арені та жвава торгівля попри серйозні двосторонні суперечки.

Дякую за допомогу в написанні цієї статті політологу Владиславу Сердюку з Польщі.

Автор: Intercourier

Залишити відповідь