Європейський націоналізм

This post has already been read 144 times!

Європейський націоналізм в контексті міжнародної безпеки України

Сучасна політика країн ЄС перебуває у стані трансформації, що пов’язано із кризою європейської соціал-демократичної системи, яка склалась після 2-ї Світової війни. Спектр причин цієї трансформації досить широкий: від мігрантської кризи до реакції населення ЄС на неоліберальну політику жорсткої економії після економічного спаду у 2008 р.

Трансформації політичної системи ЄС та міжнародна безпека України

Політична трансформація ЄС відбувається за двома основними векторами:

  1. зростання впливовості націоналістичних партій
  2. зростання євроскептицизму

Зростання націоналізму у ЄС є одним із ключових трендів 2018 р. Збільшення популярності ультраправих, а інколи взагалі антисистемних партій характерне для великої кількості країн-членів ЄС. Красномовним підтвердженням цього є і проходження до парламенту правих політичних сил у Швеції – однієї із країн “скандинавського соціалізму” [http://eurasia.expert/evrosoyuz-pyat-klyuchevykh-itogov-2018-goda/]. Перелік ультраправих партій, що беруть участь у владі європейських країн на різних рівнях досить великий: Національний фронт (Національне об’єднання (Франція), Альтернатива для Німеччини, Vox (Іспанія), Йоббік (Угорщина), Велика Румунія та ін. Для політичної системи ЄС це означає заперечення тих цінностей, на яких побудований Європейський Союз і які досі залишаються ідеологічними орієнтирами для України. Крім цього, сучасний європейський націоналізм ставить під сумнів легітимність рішень центральних владних органів ЄС, особливо тих, які стосуються політики щодо мігрантів. Визнання націоналістичної загрози для ЄС відбувається уже на найвищих рівнях. Зокрема, прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас заявив, що зростання націоналізму у Європі – є наслідком політики вищих органів ЄС. Націоналістичною перспективою є, на його думку, відродження шовінізму та міжнаціонального ворогування, що перетворить Європу на розколотий континент [https://ru.euronews.com/2018/09/11/tsipras-on-european-nationalism-and-eu-warning]. Крім цього, зростання впливовості правих партій у Європі так чи інакше легітимізує і поміркованих націоналістів, і радикальних. У цьому контексті надзвичайно важливо розуміти, які потенційні загрози можуть бути для України.

Євроскептицизм став іншим трендом у трансформації політичної сфери ЄС. Він є наслідком розчарування у здатності ЄС ефективно відповідати на виклики, з урахуванням інтересів країн-членів. Важливим фактором зростання і євроскептицизму, і націоналізму у ЄС є мігрантська криза, яка і провокує протест проти центральної політики ЄС.

Особливо важливою обставиною для України є те, що найбільшими євроскептиками є країни-сусіди, що несуть для України потенційну загрозу, а саме Угорщина та Польща, які складають певне неформальне об’єднання, що у багатьох питаннях протистоїть Брюсселю.

Наслідком обох трендів є інституціональне ослаблення ЄС і його здатності контролювати окремі країни. Для України це має значення у першу чергу в контексті політики щодо себе Угорщини, Польщі та Румунії.

Таким чином, для України пріоритетними напрямами дослідницької та політичної роботи є Польща, Угорщина та Румунія.

Польща.Сучасний історичний дискурс в Польщі має досить виражений антиукраїнський характер в деяких питаннях спільної історії. В окремих питаннях двосторонніх відносин, Польща змінює свою роль адвоката України на критика.

Найбільш характерним для польського націоналізму стосовно України є інтерпретація подій спільної історії, а також територіальні претензії стосовно України.

Важливо відзначити, що антиукраїнська ідеологія характерна не тільки для власне політичних сил, але й для таких молодіжних об’єднань, як футбольні ультрас. Яскравим епізодом з їх участю було відвідування меморіалу орлят на Личаківському цвинтарі у Львові, який польськими націоналістами вважається містом польським [https://www.fondsk.ru/news/2018/11/18/polskaja-nezavisimost-s-antiukrainskim-ottenkom-47142.html].

Польський націоналізм для України є потенційно небезпечним у таких контекстах: по-перше, в контексті реалізації польського імперського проекту; по-друге, в контексті ставлення місцевого населення до українських трудових мігрантів. Так за повідомленнями багатьох з них, українці часто зустрічаються із проявами агресії, як психологічної, так і фізичної.

Суттєвим обмеженням для польського націоналізму є зацікавленість польської влади (націоналістичної ідеологічно) у трудових ресурсах України. Крім цього, для України важливою обставиною є антиросійська спрямованість польського націоналізму. Ще однією особливістю націоналізму в Польщі є його майже виключна спрямованість на неприйняття героїзації УПА та діячів українського націоналістичного руху в Західній Україні. За словами одного із найбільш помітних діячів польського націоналістичного руху Р. Вінницького, польські націоналісти не проти української культури та українців. При цьому, акції, подібні до спалення українського прапора на марші націоналістичної партії “Національний рух” у Варшаві 2016-го, засуджують[https://ukraina.ru/exclusive/20170216/1018304807.html]. Хоча, за повідомленнями деяких ЗМІ, у 2018 році в Польщі почалась робота щодо створення проросійської та антиамериканської (антинатівської) політичної партії [https://www.unian.net/politics/10050884-polsha-i-ukraina-okazalis-v-krizise-a-vperedi-vidneetsya-katastrofa-polskiy-istorik.html].

Румунія.Румунський націоналізм, як і польський (в українському контексті), заснований на територіальних претензіях. Для Румунії постійним інтересом є території, що раніше входили до складу цієї країни. Варто відзначити, що територіальні претензії щодо України не є ознакою виключно націоналістичних сил, але, можна говорити з певною мірою впевненості, характерні для румунських політичних еліт загалом, які послідовно здійснюючи так звану політику «малих кроків» щодо Бессарабії і Північної Буковини. Правлячі кола Румунії намагаються інтеґрувати ці території спочатку в економічному і культурному планах, а потім і політично [УКРАЇНА В РУМУНСЬКИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ. URL: http://litopys.org.ua/ukrxx/r11.htm].

З поміж інших країн, які межують з Україною та чиї націоналістичні проекти включають територіальні претензії до України (Польща, Угорщина), Румунія вирізняється найбільш високою підтримкою ультраправих партій, які і прагнуть “повернути” території Буковини та Бессарабії [Полякова А. Праворадикальні партії в Центрально-Східній Європі: це економіка? COMMONS. Вебсайт: URL: https://commons.com.ua/uk/pravoradikalni-partiyi-v-tsentralno/]. На сьогодні найбільшу активність Румунії у цьому напрямі ми можемо спостерігати у Молдові. При цьому, у теперішньому румунському парламенті не представлені праворадикальні партії і правлячою є соціал-демократична партія (чия підтримка за результатами парламентських виборів 2016 р. зросла: бл.45%). Другу позицію займає націонал-ліберальна партія, яка втратила частину електорату. Найбільш потужною право-радикальною партією є “Велика Румунія”, яка після виборів 2012 р.мала місця у парламенті, а у 2016 р. їх втратила [https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5_%D0%B2%D1%8B%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%8B_%D0%B2_%D0%A0%D1%83%D0%BC%D1%8B%D0%BD%D0%B8%D0%B8_(2016)]. Але зважаючи на загальноєвропейський тренд зростання підтримки правих партій, не можна виключати і їх реваншу. Але, повертаючись до прикладу румунської експансії в Молдові, можемо ще раз пересвідчитись, що неоімперіалізм є установкою румунської еліти незалежно від ідеології. Мабуть, у цьому контексті варто говорити про міру агресивності румунської політики, залежно від міри радикалізму тієї чи іншої партії при владі.

Угорщина.Якщо порівнювати угорський націоналізм із польським або румунським, то варто відзначити одну важливу обставину. Якщо націоналізм Румунії та Польщі має фактори обмеження (для Румунії вплив США, для Польщі – зацікавленість в робочій силі), то Угорщина не має таких факторів стримування, особливо з огляду на те, що політика правлячої ФІДЕС досить лояльна відносно РФ. Але стосовно цього варто зауважити і те, що, принаймні частина місцевого населення Берегово на Закарпатті (центр угорського анклаву в Україні) залишається лояльною Україні (не правлячому політичному режиму) та сприймає підтримку угорського націоналізму в Україні як прояв російської імперської політики[1].

Стосовно угорського націоналізму, то він, подібно до Румунії, “практикується” і тими політичними силами, які відверто не декларують свою ідеологічну спрямованість як націоналістичну. Так, правляча ФІДЕС реалізує в Угорщині націоналістичну політичну програму, спрямовану проти мігрантів не християн, збереження “чистоти нації”, соціальне виключення меншин, а також неявно, разом із іншими угорськими політичними силами, спекулює угорською національною трагедією, якою став Тріанонський мирний договір, в результаті якого Угорщина втратила дві третіх своїх територій, більшою мірою на користь Румунії. Таким чином, основним об’єктом територіальних претензій з боку угорського націоналізму та неоімперіалізму є не Україна, а Румунія, про що свідчать регулярні скандали, повязані із Секкесйською автономією в Румунії [Тужанский Д.Вешать рядом с флагом: конфликт Венгрии и Румынии и 5 его уроков для Украины. Европейская правда, 24 ЯНВАРЯ 2018: веб-сайт: https://www.eurointegration.com.ua/rus/articles/2018/01/24/7076511/]. Цей епізод демонструє логіку політики підтримки угорських автономій за межами Угорщини. Отже, така політика ФІДЕС показує, що є підстави говорити про те, що в Угорщині склався стійкий націоналістичний консенсус. Саме тому, націоналістична партія Йоббік більше не фігурує так часто у ЗМІ як раніше, адже на фоні ФІДЕС навіть її радикалізм втрачає чіткість та винятковість. Але варто відзначити і те, що в результаті парламентських виборів в Угорщині 2018 р. Йоббік збільшив свою присутність у парламенті мінімум на три представники.

Також, Угорщина не тільки намагається проводити внутрішню націоналістичну політику, але й впливати на процеси на рівні ЄС, здійснюючи спроби консолідувати навколо себе країн-євроскептиків та противників міграційної політики ООН та ЄС, особливо в рамках Вишеградської групи. Ослаблення інституціонального контролю за політикою країн-членів ЄС з боку, наприклад, Єврокомісії природно робить таку політику менш прогнозованою та залежною від волюнтаризму політичної еліти.

Усі три країни мають дещо спільне, крім націоналістичної та імперської політики, а саме – суттєве згортання ліберальної демократії та встановлення квазі-авторитарних режимів. Особливо це стосується Польщі [Європа “мігрує” направо: чи залишиться ЄС ліберально-демократичним. Апостроф: веб-сайт: https://apostrophe.ua/ua/article/world/europe/2018-12-11/evropa-migriruet-vpravo-ostanetsya-li-es-liberalno-demokraticheskim/22646]. А авторитарні режими, як правило, є агресивними відносно інших.

В контексті націоналізму у сусідніх з Україною країнах, розглядають традиційно три означені країни, але необхідно також зауважити, що поміж інших країн Східної Європи територіально близьких до України, можемо вирізнити сусідні Латвію та Словаччину, які займають другу та третю позиції за підтримкою правого радикалізму (після Румунії). Таким чином, виникає потреба розуміння націоналістичного руху у цих країнах в контексті міжнародної безпеки України.

Отже, попри те, що сучасний європейський націоналізм є здебільшого реакцією на мігрантську кризу та ліберальну економічну політику ЄС, все ж у деяких країнах він несе й імперську складову. Це стосується країн, які в ході історії ХХ ст. втратили частину своїх територій. Для України важливим на сьогодні є розуміння політичних програм націоналістичних рухів та механізмів їх впливу на Україну, а також їх взаємодії із урядами відповідних країн. Саме остання обставина впливає на те, чи будуть ультраправі та агресивні відносно сусідів ідеології маргінальними чи, навпаки, будуть латентними програмами дій для офіційних урядів.

 

Ковтун Олександр Сергійович, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри психології та соціальної роботи, Хмельницький інститут соціальних технологій університету “Україна”

[1]із приватних розмов у Берегово

Автор: Intercourier

Залишити відповідь